План-конспект виховного заходу «Корюківська трагедія»
Мета:
Виховна: Спрямувати систему краєзнавчих знань на вивчення
історичних подій регіону, виховувати в учнів повагу до історичного минулого
регіону, Формування морально-етичного та
духовного виховання, формування активної громадянської позиції щодо недопущення
війни як засобу розв’язання конфліктів між державами.
Розвивальна: Розвиток пізнавального
інтересу, уваги, толерантності, людяності, гуманізму, милосердя, доброти, патріотизму
ОБЛАДНАННЯ
Й ОФОРМЛЕННЯ ПРИМІЩЕННЯ
Тема виховної години записана на дошці,
основні статистичні дані, котрі важко сприймаються на слух.
Мультимідійна
дошка (комп’ютер, ноутбук) – для демонстрації фільму
ЛІТЕРАТУРА,
ІНТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛА:
http://www.refmaniya.org.ua/vichovn-zachodi/
http://www.day.kiev.ua/ru/article/obshchestvo/koryukovskaya-tragediya-po-svoim-masshtabam-yavlyaetsya-samoy-krovavoy
https://www.youtube.com/watch?v=FJf4woEsOqk
http://nslovo.com/blog/koryukivska-trahediya-najmasovishe-znyschennya-myrnoho-naselennya-u-roky-druhoji-svitovoji
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D1%8E%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%B3%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%8F
http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/03/2/28636/
ХІД ЗАХОДУ
1.
Вступ:
1377 сіл разом із жителями спалили гітлерівці на Україні. Трагедія в поліському містечку Корюківці була наймасштабніша й найкривавіша не лише на теренах Радянського Союзу, а й усієї Європи.
Корюківська
трагедія — масове вбивство 6700 жителів села Корюківка (смт. в Чернігівській
області України), здійснене 1-2 березня 1943 року загонами угорської
військової жандармерії в ході Другої
світової війни.
Масове
вбивство мирних жителів було каральною операцією угорських підрозділів у
відповідь на дії радянських партизан, очолюваних офіцером НКВС
СРСР Олексієм Федоровим. Особливого трагізму
цій події додає той факт, що партизанська група військ О.Федорова переважала
карателів за кількістю вояків майже в 10 разів, але партизани нічого не зробили
для порятунку жителів Корюківки
Символом звірств нацистів на окупованій території СРСР радянська пропаганда зробила білоруську Хатинь. Знищення близько 7 тисяч українців у Корюківці на Чернігівщині з ідеологічних причин не набуло розголосу.
2. Основна частина:
Інформація про Корюківську трагедію тривалий час замовчувалася, оскільки, на думку радянських ідеологів, ця подія кидала тінь на партизанський рух. Адже саме за дії партизан фашисти покарали жителів Корюківки. Наразі ставиться питання про ретельне дослідження трагедії і запровадження на всеукраїнському рівні Дня пам’яті жертв фашизму саме на початку березня.
Німці запроваджували механізм кругової відповідальності мирного
населення за акції партизанів. 15 листопада
1942 року бургомістр Чернігова попередив: «…Відповідальність за спокій
і порядок у містах і селах покладається на все населення…».
Смертна кара передбачалася і за недонесення про партизанів
і їхніх помічників.
Саме в районі
Корюківки зародився організований партизанський рух, який з вересня 1941
року очолив Олексій Федоров, майбутній командир Чернігівсько-Волинського
партизанського з’єднання, двічі Герой Радянського Союзу. У лютому 1943-го
партизани Олексія Федорова повернулися на Чернігівщину з Брянщини
й розмістилися в лісах на Каменському хуторі. Почався збір
продуктів по селах, за що окупанти відразу спалили низку
населених пунктів, заарештували членів сімей партизанів. Десятки жінок
і дітей чекали страти. Командир взводу Феодосій Ступак (його дружину
розстріляли напередодні, смерті чекали сини 12—13 років) запропонував відбити заручників.
Заступник командувача Микола Попудренко (загинув у бою в липні того
ж року) дав команду на штурм Корюківки, і ця операція обернулася смертю для тисяч корюківчан…
У ніч
на 27 лютого 1943 року партизани розгромили гарнізон Корюківки.
Здебільшого він складався з угорських солдатів. Окупантів партизани
знищили в бою, вціліла лише група, яка засіла в цегляному будинку
лікарні. З полону звільнили 97 смертників, запропонувавши місцевим
жителям іти з ними в ліси. Одночасно влаштували диверсії
на залізничній станції, підірвали майстерні, склад пального, ешелон
і міст… Сам Ф.Ступак загинув, напоровшись на ворожу кулю,
намагаючись першим відкрити двері катівні. Обох його синів вдалося врятувати,
згодом їх відправили літаком до Москви.
Вранці
1 березня 1943 року за наказом генерала Хойзенберга каральний загін
німців та українських шуцманів (допоміжної поліції) оточив село
й заходився винищувати мирне населення. Під приводом перевірки документів
людей зганяли в приміщення ресторану, земвідділу, театру, клубу,
поліклініки, дитячої консультації, двох шкіл, на церковне подвір’я.
Партіями по 50 – 100 осіб жертв розстрілювали, незважаючи на стать
і вік. 2 березня забиті трупами будинки (тільки в ресторані
понад 500 тіл) почали підпалювати, але вбивства тривали.
«Моя
маленька дочка лежала в мене на грудях, коли в нас почали
стріляти в ресторані. Заганяли тут як худобу на бойню… Фашист
поцілив мені в око… і я більше нічого не пам’ятаю. Трьох
моїх діточок було вбито. Навіть поховати їх не довелося… спалили
їх кляті кати“, — згадував Євген Римар.
Карателі
прочісували село, хапали людей і живцем кидали в палаючі хати. Віра
Сильченко, яка сховалася в копиці сіна, бачила, як нелюди кинули
у вогонь її матір, сестру й невістку. Одночасно великі групи
людей косили з кулеметів на подвір’ї церкви, на колгоспному
дворі, у свинарнику. До кінця дня 2 березня Корюківка майже
повністю згоріла.
Вцілілі
корюківці сховалися або втекли в ліс; частина з них через кілька днів
повернулися, здебільшого люди похилого віку. Але 9 березня карателі знову
з’явилися. Старих вигнали з хат, завели в сарай, облили гасом
і спалили. Людей заштовхали на заводі в піч для обпалювання
цегли й підпалили…
Як показало
розслідування та експертизи обласної комісії з розслідування злочинів
німецько-фашистських загарбників у Корюківці, за два дні окупанти
й їхні помічники-поліцаї по-звірячому знищили щонайменше 6700 людей (5612
тіл залишилися невпізнаними). Судмедексперти встановили, що смерть було
заподіяно «шляхом розстрілу з автомата, розстрілу зі станкового
кулемета, фізичного насильства тупою зброєю з роздробленням кісток черепа
та хребцевого стовпа в шийній ділянці… спалюванням живих людей —
чоловіків, жінок і дітей». З 1300 будівель уціліло десять.
Підрозділи Червоної Армії вступили в Корюківку за 2 тижні, 19 березня, однак зустрічати визволитлів з квітами вже було нікому…
Нинішній меморіал у Корюківці
Чернігівські історики С. Павленко й С. Бутко вважають, що партизани могли
врятувати бодай частину мешканців Корюківки від смерті, однак зумисне не
зробили цього.
Відповідно до офіційних
даних, на початку 1943 року з'єднання першого секретаря Чернігівського обкому
КП(б)У, Героя Радянського Союзу О. Федорова налічувало 12 загонів загальною
чисельністю 5,5 тисячі бійців; більшість із них базувалася неподалік Корюківки,
в сусідніх селах. За розрахунками істориків, кількість гітлерівців, відряджених
на "акцію відплати", становила приблизно 300-500 осіб. "Не було
команди. Ми тільки спостерігали", - хвалився по війні один із партизанів.
Дивина: численні
накази вищого військового керівництва орієнтували партизан на вчинення диверсій
і знищення живої сили ворога, проте немає жодного документа, де вказувалось би
на необхідність захищати мирне населення. Можна лише здогадуватися, що,
провокуючи гітлерівців на масові розправи, партизани насправді виконували
директиву Москви: "Піднімати український народ на боротьбу проти
окупантів".
Гітлер, зі свого
боку, вважав, що партизанська війна дає змогу виявляти "небажані
елементи", які слід знищити. Відповідно до планів рейхсфюрера СС Гіммлера,
кількість слов'янського населення мала зменшитися до 30 мільйонів.
Самого О. Федорова
тими трагічними днями під Корюківкою не було; він прилетить із Москви вночі
проти 5 березня. У мемуарах командира знаходимо згадку про тогочасні події:
"Розповіли товариші й про найвизначніші бойові операції, проведені за
нашої відсутності. Найцікавішим і найвдалішим був наліт на корюківський
гарнізон. Не забули наші партизани цього містечка".
Отакої! І жодного
слова про трагедію з 7-ма тисячами смертей, ніби її й не було.
"Жодна каральна
операція гітлерівців не переривалася партизанами, бо було вигідно, щоби
відбувалось якнайбільше звірств з боку німців, - каже представник Українського
інституту національної пам'яті в Чернігівській області Сергій Бутко. - Усі
знали, що німецькі окупанти за кожного вбитого солдата розстрілюють до 100
чоловік, і цього наказу вони невідступно дотримувалися. А підпільники та партизани,
вбивши німця, навіть не прикопували трупа.
Таке часто траплялося
просто в населених пунктах, після чого гітлерівці відразу розстрілювали мирних
людей, село спалювали. Населенню потрібно було довести, що Голодомор 1932-1933
років, розстріли 1930-х - це так собі, а німецький режим набагато жахливіший.
Він справді був страшний, але абсолютно рівнозначний більшовицькому
режиму".
Після подій у Корюківці партизанське з'єднання
О. Федорова за наказом НКВС, якому підпорядковувалося, вирушило на Волинь, де відтак
федорівці здійснили низку диверсій, зокрема й у населених пунктах. Через провал
дальших бойових операцій проти відділів УПА партизан згодом приєднали до
регулярної армії, що наступала.
"У тилу
німецьких військ знищувати і спалювати дотла всі населені пункти... Використовувати для цього авіацію, артилерію,
мінометний вогонь, команди розвідників, лижників, партизанські диверсійні
групи", - йшлося в таємному наказі Ставки Верховного Головнокомандування.
Саме тому київський
підпільник-енкаведист І. Кудря знищив переповнений пасажирами трамвай, а відома
всім зі шкільної парти комсомолка Зоя Космодем'янська палила селянські хати в
Підмосков'ї. Чимало мирного люду знищили німецькі окупанти, відповідаючи на
терористичні акти легендарного агента НКВС у Західній Україні М. Кузнєцова.
Нині про Корюківську
трагедію нагадує Парк пам'яті, де встановлено кам'яні знаки з назвами сіл
району, стертими гітлерівцями з лиця землі.
Знищення за два дні (1-2 березня 1943 р.) німецькими загарбниками та їхніми союзниками понад 6800 мирних жителів с. Корюківка на Нюрнберзькому процесі названо наймасштабнішою трагедією у Другій світовій війні.[10] Однак, ця подія — величезна рідкість у працях про війну.[10] Згадок про це не знайти в підручниках.
Зусиллями
науковців Інституту історії України НАНУ, Українського інституту національної
пам’яті (УІНП), Чернігівської ОДА, Корюківської РДА, доброчинних людей видано
такі дослідження про Корюківську трагедію:
·
«Україна: Хроніка ХХ століття. Роки 1941–1943»
(Київ, 2005), де по днях зафіксовано всі злочини нацистів на території
колишньої УРСР;
·
науково-документальне видання «Корюківка, 1943:
злочин проти людяності» (Чернігів, 2010 р.), накладом 500 примірників;
·
«Мартиролог встановлених прізвищ жертв
Корюківської трагедії 1943 року» (Чернігів, 2011);
·
Довідник-збірник "Актуальні проблеми
партизансько-підпільного руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни:
Матеріали Міжнародної наукової конференції, м. Корюківка, 14 грудня
2011 р." (Чернігів, 2012);
·
«Спалені села України (1941–1944 рр.).
Анотований покажчик» (Київ, 2012). У виданні йдеться про близько 670 знищених
селищ, подано довідки про 544 з них;
·
«Спалені села Чернігівщини. Збірник документів і
матеріалів» (Чернігів, 2012);
·
«Війна. Окупація. Пам'ять: Примусові робітники з
України в окупованій Європі. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, 27
вересня 2012 р.» (К., 2012).
Перегляд фільму «Корюківська трагедія»
https://www.youtube.com/watch?v=FJf4woEsOqk
ttps://www.youtube.com/watch?v=cSghsddODks
3.
Заключна частина:
Діти, ми дізналися
про масштабний злочин фашистів проти українського народу, проти наших земляків,
жителів Чернігівської області.
- Чи чули ви раніше про Корюківську
трагедію від батьків, вчителів, під час екскурсій в краєзнавчі музеї?
-
Як ви вважаєте, чи можливо було уникнути цієї трагедії?
-
Як ви вважаєте, партизани зробили все можливе, щоб
жителі Корюківки залишилися живими?
-
Як ви вважаєте, чи можливе повторення подібних трагедій
в майбутньому?
-
Що потрібно робити, щоб подібні трагедії не
повторювалися в майбутньому?
-
Що особисто ви можете зробити для того, щоб у світі та
в рідній країні був мир?
Літня практика
Свято квітів 15.09.2017 8А клас
Коментарі
Дописати коментар